Гастон Ребюфа (1921-1985) – французький альпініст, гірський гід і інструктор з гірських лиж, письменник, кінематографіст.

  При сходженнях на скелях, крутому льоді, а іноді і крутих фірнових схилів, пройти вільним лазінням інколи не входить. В такому випадку на допомогу приходять штучні точки страховки – створені на скелі (льоді або фірні) точки закріплення, чіпляючись за які можливо метр за метром  піднятися. Рух на штучних точках опори (ШТО) раніше вважався притаманністю маршрутів вищої (у нас шостої) категорії складності – мірилом майстерності альпініста. 

  Насправді, цьому не складному (на рівні А1-А2) мистецтву можливо швидко навчити новачка, і це набагато легше, чим навчити його правильно та вільно лазити складні маршрути по скелям чи льдові. Через це в багатьох хороших скелелазів відношення до ШТО погане: “слюсарня”. Але такий погляд теж не є справедливим: на рівні А2+ і вище рух на ШТО гідний поваги! 

   В декількох статтях я намагаюсь описати переміщення на штучних точках опори різними способами: на стременах (в тому числі імпровізованих), на драбинках (“м’яких” і “жорстких”), на крюконогах з кільчастими драбинками, на двох кліфах від стремен на ногах. А також різних способах підтягувань себе та позиціювань на штучних точках опори: “зальцугом” (підтягування до точки мотузкою), дейзіком, кліфою (однією або двома), крюкопузом. А також із різними засобами створення ШТО: крюки, якоря, фіфи, закладні елементи (включаючи ті, які регулюються по типу френдів або камалотів), скайхуками, камхуками, пломбами (коперхедами) та інше.

   Про штучні точки опори на льоді а також снігу поки говорити не будемо, зупинимося на скелях.

   Ще, можливе таке питання – навіщо знати так багато способів, достатньо засвоїти крюконоги з кільчастими драбинками в комплекті з якорями  і цього вистачить. Але навіщо, наприклад брати з собою крюконоги, якщо у вас на маршруті передбачається ШТО всього 5-10 метрів? 

   Або: ви не змогли пролізти ділянку вільно, і спорядження для ШТО не взяли? І взагалі, в різних країнах у клаймерів різні традиції. Так в США та Європі крюконоги популярності не знайшли, і більшість лазить ШТО на драбинках або стременах. А ви, познайомившись зможете зробити свій особистий вибір.

   Існує декілька підходів до оцінки ШТО – лазіння. Найбільш популярна на сьогодні американська “нова хвиля”. В цій градації оцінюється не важкість створення точок або складність їх використання (це суб’єктивно та залежить від досвіду скелелаза), а небезпека в разі вириву однієї з точок, встановлених досвідченим клаймером.

   Класифікація

А1: Просте ШТО. Всі точки абсолютно надійні.

А2: ШТО середньої складності. Надійні точки, але їх не так легко встановити.

А2+: 10-метрове падіння можливе з надійних точок, але без ризику для життя.

А3:  Нелегке ШТО. Багато ненадійних точок підряд. Можливість зриву на 15 метрів. Проходження мотузки, може займати декілька годин.

А3+: Таке саме як і А3, але падіння може призвести до важких наслідків.

А4: Важке ШТО. Можливий зрив на 30-метрів з падінням на полку. Довгі відрізки ненадійних точок.

А4+: Дуже важке ШТО, з ще більшим ризиком зриву. Кожна мотузка потребує багато годинної роботи.

А5: Екстремально важке ШТО. Жодна точка на відстані всієї мотузки не зможе витримати зриву.

А6: Лазіння складності А5, але і станція також не витримає зриву. (Зрив одного веде до падіння всієї зв’язки).

 

Рух, можна поділити на три етапи:

1. Створення штучної точки опори;

2. Навантаження цієї опори, та підйом на ній максимально високо;

3. Допоміжні операції – позиціювання (розміщення в зручному положенні) на точці з вивільненням обох рук для створення нової точки.

 Часто рух за допомогою ШТО, складається з декількох циклічно повторюючихся дій, наприклад:

1. Створення штучної точки;

2. Перевірка її надійності;

3. Перенесення на точку ваги свого тіла, і підіймання на точці якомога вище;

4. Розміщення, звільнення руки (наприклад, зачепитися крюкопузом);

5. Огляд рельєфу, прийняття рішення щодо вибору нової точки та місця її створення;

6. Знайти на собі необхідне спорядження, зняти його, і почати створювати нову точку.

   Ці дії повторюються циклічно. Кожен такий цикл може займати від 2-3 хвилин (у досвідченного клаймера на А1-А2) до 5-10 хвилин ( у недосвідченого на А1-А2 або досвідченного на А3-А3+).   

  Висновки

 Перший: чим рідше ми ставимо точки (приклад: впіймали вертикальну довгу тріщину або щілину), тим менше циклів нам знадобиться на її проходження, тим швидше ми будемо рухатись. Тому, по можливості потрібно працювати з верхньої сходинки (кільця) драбинки, розміщувати точки не ближче 1-1,3м . Це правило працює тільки при простому ШТО. Якщо це не довга тріщина, а складний рельєф з обмеженими можливостями для створення ШТО, тоді точки встановлюються де є для цього можливість. 

   Другий: для пришвидшення проходження ділянки на ШТО необхідно скорочувати час всіх операцій в циклі, для скорочення часу самого циклу. Для цього важливо швидкий пошук необхідного спорядження (розміщення – розвіска!),  можливість його швидкого зняття та повернення на місце, зручність використання спорядженням (молотком, кліфою та іншим), і головне робота ДВОМА руками, а не однією.

Автор оригінальної статті Ситник Михайло.

   Вчимося лазити за допомогою штучних точок опори. Далі буде 🙂

0 0 голос
Рейтинг статті
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x