Подорож починається в середині нас. Як тільки ми зібрались з думками і вирішили, що хочемо кудись поїхати – починається подорож. Ми розмірковуємо над місцями та подіями, які будуть відбуватися десь там – у подорожі. Але не завжди складається так як ми плануємо.

  Поїздка в Словенію планувалась як буденний виїзд на тренування на скелі. Тринадцять людей, два автомобіля – мікроавтобус та легковий, десять днів, чотири з яких приходили на дорогу.

 Ми планували потрапити в Котечник (Kotečnik) на сході Словенії, за 80 км до столиці – Любляни. З Києва туди їхати 1500 км. Маршрут пролягав через сусідню країну – Угорщину.

 І ось перший день подорожі. Кінець квітня – вже потеплішало. Я необачно залишили свою пухову куртку вдома і приїхала на місце страту в одній футболці.  По дорозі ненароком розірвала браслет на годиннику, це мене трохи засмутило. Аля всяке в житті буває. Мали ми виїхати о 14.. виїхали майже о 16. Але все ж виїхали. Поки долали дороги України – було весело. Декілька годин спілкування. Заправка. Кава.

Daewoo Sens

Але. За 55 км до міста Рівного – мікроавтобус виходить із ладу. Захід сонця. Трасса. Прохолодний вітер. Зрозуміло що потрібно бус відтягнути до найближчого міста – а далі вже вирішувати що робити.

Як довго прийшлося чекати на того, хто погодиться відтягнути мікроавтобус, з 8 людьми та ще й з повним багажником? Не дуже. Нам повезло – нас врятував Daewoo Sens 1.3. Я б тут хотіла зробити невелику паузу, та думаю ви і так все зрозуміли.

Отож. Місто Рівне. Наближається буря. Вечір. Ми відвезли бус на платну автостоянку, і пішли на автовокзал шукати транспорт для того щоб доїхати в Польщу, або хачаб до Львова. Рішення продовження подорожі, яка по суті, лише розпочалась, відбулось одноголосно. Далі були лише варіанти способу переміщення.

Так як 8 осіб не влазить ні в один автобус, який проходив через Рівне, без заздалегідь куплених квитків – взяли таксі до Львова за 2500 грн. Далі, поспілкувавшись з водієм, він нас пересадив на інше таксі до кордону з Польщею. Цей транспорт нам обійшовся в 2000 грн.

 

  Кордон

  Початок третьої ночі. Ми на кордоні з Польщею. Ви коли-небудь переходили кордон пішки? А тепер згадайте як ви пакуєте свої речі, коли плануєте просто закинути їх в багажник авто і ні разу не нести їх на собі. Що вже казати, що ми через кордон несли дитяче крісло. Так як з нами їхали діти і ми планувати користуватися автомобілем на території Європи.

  Кожен з нас вийняв всі речі з рюкзаків і сумок. Кожний скельний туфель був ретельно оглянутий. Але ми прошли кордон. І опинилися в місті Медика. Звідти планували добратися до міста Жешув, де взяти авто на прокат.

 Очікувала побачити в паспорті штамп з “чоловічком”, але був звичайний штамп з авто.

 

  Таксисти

  Першими кого ми побачили в Польші – були таксисти. Які швидко нам назвали сумму в долларах (для мене і досі загадка чому саме в цій валюті) за їх послуги транспортування нас до Жешува. Ми погодились, в цілодобовому обміннику валют замінили доллари на злоти та почали пакуватися в два легкових автомобіля. Видно було що один водій хотів заробити а інший чогось сильно переймався. Вони між собою спілкувались швидко, ми були втомлені тому мало, що розуміли. Але як тільки ми запакували наші рюкзаки – зрозуміли в чому річ. Два легкових автомобіля, два водія, і нас – 8 осіб, плюс ще одна невідома особа, яка також мала їхати з нами. Ми просто не могли влізти в авто, ось чому другий водій так переймався. Хтось був зайвий. І ми вирішили не зв’язуватися з ними. Просто вийшли з авто, забрали речі і пішли шукати автобус. Це у нас зайняло небагато часу. Ми знайшли зупинку з рейсовим автобусом, який їхав до Жешува. Вартість квитка – 25 злотих з особи, для дітей 12,5. Ми загрузились в середину і заснули. Хоч автобус відправився лише через годину, нам це не заважало дивитися сни.

  Автостанція Жешув. Біля сьомої години ранку. Ми майже у цілі. Місто ще спить. Все зачинено. В аеропорту плануємо добути авто на прокат.

  Інші питання, які ми вирішували вночі – кредитні картки, сплата депозиту, водійські посвідчення – нам потрібно було два водія, адже навряд чи нам вдасться взяти в оренду мікроавтобус. Доволі прості питання, якщо ти плануєш брати в оренду авто за кордоном. А якщо не плануєш?

 Аеропорт Жешув

 Біля восьмої години ранку – все зачинено.

Початок роботи з 9:30 – 10:00. Очікування. Нескінченно довге очікування. На вулиці холодно. Моросить дощ. Закрадаються думки, щодо відмінення поїздки та просто повернення додому. В першому відчинившомуся вікні прокату автомобілів, сказали, що автівки всі в прокаті – вільних немає. Ще пів години – друге вікно – знову та сама відповідь. Знову ті самі думки. Третє вікно – є два авто!

  Автовокзал Жешув 

13:00 – пакуємося в два автомобілі.

Патруль. Перевірка документів. Ми перемістились на парковку. Поки ми пакувались інший автомобіль поїхав. Не могли зустрітися десь біля пів години. Наш автомобіль не мав жодних офлайн карт Польщі, так як ми не планували їхати через цю країну. В решті решт ми знайшли один одного і поїхали. Перед нами ще було 1000 км шляху, через Польшу, Австрію, Чехію та Словенію. З офлайн карт я мала Угорщину та Словенію. Але, дякуючи безкоштовним wi-fі на заправках, ми доповнили ці недостачі.

   

Автобани, віньєтки, шлагбауми

  По всім країнам ми їхали платними дорогами, щоб тримати високу швидкість та не гаяти час, якого нам і так катастрофічно не вистачало. Польща: Жешув-Краков-Катовице. Тут ми проїжджали два шлагбауми, на кожному з яких заплатили по 10 злотих, це лише в одну сторону. В Чехії – ми купували віньєтку, яка нам коштувала 12,4 Є строком на 7 днів. Чехія: Острава-Брно. Далі була Австрія: Вена-Грац, де віньєтка нам обішлась вже в 15 Є на 7 днів. Ну і Словенія: Марібор-Целе-Šempeter v Savinjski Dolini. Вартість віньєтки – 9,2 Є на сім днів.

  Šempeter – це компактне поселення на околиці міста Жалець в самому серці долини Савінія. Налічує 1943 жителів. Це урбанізований селище з невеликою механічною і хімічною промисловістю. Це селище, де ми орендували будинок. Прибули ми о першій ночі. Було важко втриматися від сну після двох виснажливих днів переміщень Європою.

СКЕЛІ

Від нашого будинку до скель було близько 15 км ходу на автомобілі. В перший день, залишивши авто на верхній парковці ми швидко знайшли скельний сектор, піднімаючись тропами на схили гори Kotečnik (722 м).

  На схилах гори розкидані масивін скелі, на яких існує 334 спортивних скелелазних маршрутів від 4b до 8c+.

  Рельєф Словенії переважно гірський, на її території можна виділити 4 регіони. У північно-західній і північній частині країни розташовані Східні Альпи, які займають приблизно 2/5 території. На північному заході знаходяться Юлійскі Альпи, де височіє гора Триглав (2864 м) – найвища точка країни. Ми знаходилися саме в Східних Альпах.  

На схилах гори Kotečnik є 11 секторів:

1  Dolina miru – висота до 15 м. 8 маршрутів від 4с+ до 7с+

2  Pisani svet – висота від 15 до 35 м. 32 маршрути від 5а до 7с+

3  Volk – висота до 15 м. 8 маршрутів від 5а до 7с+

4  Kača – найбільший сектор в Kotečnik. Висота від 15 до 35м. 69 маршрутів від 6а до 7с+

5 Oboki – найскладніші маршрути цього району. Висота від 15 до 35 метрів. 39 маршрітів від 6а до 8с+. Маршрутів категорії складності 8а…8с+ тут 17. Лазили на цьому секторі коли моросив дощ. Тут і дерева укривають маршрути від дощу і нависання укриває скелі від намокання. В самій печері є декілька простіших маршрутів таких як 6b – невеликий траверс однієї із стін.

6  Oltar – це моя знахідка. Цей сектор я знайшла в останній день, гуляючи під дощем. До нього від Oboki (ми його прозвали печерою, хоча це слово перекладається – сховище) веде невеличка стежка над обривом. Там ще є перила з мотузки, для того щоб триматися. По опису тут менш складні маршрути ніж на секторі Oboki. Лише 7 маршрутів категорії складності 8а-8с+, також налічується близько 12 маршрутів від 5а до 7с+. Висота 20-30 м. Думаю, в дощ тут добре лазити – адже тут одне суцільне нависання. Саме звідси я знайшла шлях на гарну панораму гір.

7 Nos – висота від 15 до 25 метрів. 25 маршрутів від 4с+ до 7с+. Тут бажано скелелазити складніші категорії. Так як на простіших – дуже незручно страхувати. Сипуча порода – були міні-каменепади. І сипуха під ногами. Так що будьте обережними. Але 6а і вище – більш менш нормально. Знайшла в цьому секторі улюблену трассу 6а+ –  невелике нависання і багато карманів.

8 Maska – висота 15-20 метрів. Сектор знаходиться під сектором Nos. Порода тут трохи сипиться. 8 маршрутів  6а-6с+.

9 Kolomon – висота 15 м. 51 маршрут від 5а до 8с+. Маршрути категорії 5а-6а тут майже всі лежачі. Неможливо їх лазити коли йде дощ – моментально стають моркі і ноги їдуть.

10 Luska – висота 15 м. 31 маршрут від 5а до 8с+. Саме тут ми провели більше всього часу не дійшовши до найбільшого сектора району. Тут є і нависання, і лежачка, і болдерінгові старти. Саме на цьому секторі майже кожен відкрив для себе нову категорію.

11 Trapez – висота 20 м. Єдиний сектор, який видно з верхньої парковки. Він дуже сонячний, тому і популярний, так як часто в гірських країнах мінлива погода. Сектор, на якому ми лазили в перший день. 34 маршрути від 4с+до 7с+.

Guide-book можна купити як в магазинах так і електрону версію на смартфон.

Не всі маршрути підписані на скелях, але лінії більш-менш зрозумілі. Кому буде цікаво – є сайт з описом самого Kotečnik та його маршрутами. А також інші райони Словенії, в яких я ще не побувала. Надіюсь підняти свій рівень скелеллезіння щоб сміло їхати в район Osp, в який планували потрапити спочатку. 

   На свята на секторах стало людно. Багато студентів приїхали поскелелазити. Вони лазили набагато складніші маршрути ніж я 7b-8а+. Залюбки підказували розклад маршрутів. Загалом були дружелюбні.

 Бачили ми також і тих, хто з інструкторами вперше виїхав на скелі.

Навіть якісь спелеотренування були. Думаю, що спелео, бо не знаю де ще використовують спусковий пристрій petzl stop, крім спелеології.

   Кемпінг

   Біля скель можна жити в кемпінгу – Tourist Farm Tratnik, як більшість відвідувачів і робили. Кемпінг надає дуже простору кухню, з мангалами, мийками та столами-лавицями і все це крите від дощу. Також на території є ресторан та готель. Нам пощастило на Пасху купити у них хліба та вина. Ми не звикли, що магазини не працюють цілодобово тим паче у свята та вихідні. Так що часто доводилось обмежуватися тим, що привезли з України. 

  Податок

  В Словенії, як і в більшості туристичних країнах – є  туристичний податок. Ми заплатили приблизно 1,9 Є на ніч.

Любляна

   В день відпочинку відвідали столицю Словенії – Любляну. Прогулялися її вуличками, послухали місцевих музикантів. Все місто наповнене різноманітними скульптурами, які можна знайти в неочікуваних місцях.

   Таких як Слюсарний провулок, який устелений бронзовими головами з незвичайно виразними обличчями. Деякі з них виглядали так, ніби були розчавлені, інші і не думали піддаватися натиску підошов. Скульптурна композиція “Обличчя” встановлена в 2009 році, складається з семисот різноманітних бронзових “облич”, простягається вздовж каналу на всю довжину вузького середньовічного провулка і символізує мінливість. Скульптор Jakov Brdar.

  Після Любляни – вирішили відвідати місто Піран – старовинний портовий край, який славиться збереженою архітектурною спадщиною Середньовіччя. На вузеньких міських вулицях тісно стоять будиночки. Коли ми намагалися дійти з площі Тартіні до церкви Святого Петра (1818 р) – щоразу бачили лише глухий кут, і не вірячи цьому – продовжували йти далі, і нам знову і знову відкривалися нові провулки та сходи, які вивели нас врешті-решт до церкви з дзвіницею.

   Можливо, нам варто було відвідати також місто Ізола та Копер. Але адріатичне море нас так заворожило, що ми просто просиділи весь час на його узбережжі споглядаючи захід сонця.

   Дорога додому

  Наш автомобіль по дорозі до Жешува завітав до Відня. Де я прогулялась центральними вулицями, подивилась на Собор Святого Стефана та архітектуру столиці Австрії. Тут двома годинами не обійтися, тому я просто намагалась відчути місто. Хоча туристів тут дуже багато. 

  Знову 1000 км до Жешува. Там здали автомобілі. Далі в поїзді за 10,5 злотих до Перемишля. А там 705Л до Києва за 582 грн (С2). Але. Знову це “але”.

  Наш потяг до Києва затримали. Спочатку на 90 хвилин. Потім ще на 90 хвилин. Загалом він запізнився більше ніж на 4 години. І ми приїхали в Київ не о 00:00, а в 4:30.  А все через те, що на пункті пропуску Медика польські прикордонники знайшли в потязі нічийну сумку. Всіх пасажирів евакуювали через підозри, що в сумці знаходиться вибухівка. Після перевірки – нічого не було виявлено. Просто сумка з речами. Але це забрало багато часу. 

   Вперше перетнула кордон на потязі. Тепер у мене є штамп в паспорті з “потягом”.

   Всі повернулись додому. Не тоді і не так як планували. Та і вся поїздка відбулася так, як їй хотілось. В Києві було купа інших питань. Власнику мікроавтобуса потрібно було повернутися за автомобілем. У частини мандрівників Київ був не кінцевою точкою. Так що на цьому все не закінчилось, але це вже не про скелі.

0 0 голос
Рейтинг статті
2
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x