Liskamm – вершина в Пеннінських Альпах на кордоні Швейцарії, провінція Валле-д’Аоста. Висота вершини 4527 м. Liskamm –  п’яти-кілометровий хребет з двома виразними піками. Через численні нависання снігових брил на хребті і часті лавини вершина отримала прізвисько людожер. 

    Перша спроба сходження по північно-східній стіні була зроблена в 1880 році братами Кальберматтенамі. Під час сходження вони потрапили під лавину, але залишилися живі. 9 серпня 1890 року, були Л.Норман-Неруда з провідниками К.Клюкером і Й.Рейнстадлером першими змогли піднятися на вершину по північній стіні по маршруту, в даний час відомому як «Маршрут Нормана-Неруди». Перше зимове сходження по цьому маршруту зробили К.Фоссон і О.Фрейчей 11 березня 1956 року.   

   Це доволі відома вершина, хоча не в Україні.

  Стартували ми з Києва на поїзді до Ужгорода. Там пересіли на автомобіль, який також приїхав поїздом в вагоні для автомобілів.  

Вартість перевезення авто залежить від ваги автомобіля.

 До Staffal (звідси бере початок наш маршрут) приблизно 1500 км з залізничного вокзалу Ужгорода. Долали ми цю відстань доволі довго. Приїхали в Staffal близько 23:00. Тоді ми і почали наш нічний підйом. Першу ніч вже провели в наметі на висоті близько 2000 м. Ось альпійське зоряне небо, яке нас зустріло в горах. 

 Наступного дня ми піднялися вже до quintino sella refuge 3585 м. 

 Встигли ще засвітла. Хоча і не квапилися прокидатися зранку. Було досить людно. Ажде як раз сезон в Альпах – середина серпня. Гарна погода. Майже немає снігу. 

  Цілий день шла і думала чого я так раніше не робила. Чому не ходила в високі гори влітку? Не довго думала. Але про це згодом…

Маршрут до притулку був промаркерований. Доволі просто було знайти відмітки на камінні. Маршрут обладнаний десь міні-фератой, десь металевими скобами, десь дерев’яними містками. Взагалі досить популярний шлях до притулку. Тому в сонячну погоду тут буде важко заблукати.

   ПРИТУЛОК

    В quintino sella refuge ніч нам обійшлась в 19Є з особи, але за умови, що ви є членом альпклубу. Тоді діє знижка. Картка ФАіС підійшла в цих цілях.

   В притулку було небагато людей. В величезному просторі – розміщується безліч двоповерхових ліжок. Дуже багато. Надається в користування ковдри, хоча ми спали у своїх спальниках. Є світло – можна підзарядитися. Також в користуванні є вбиральня з водою – потрібно перейти по вулиці в це приміщення. Щоправда лише мийки. Хоча ми знайшли спосіб там і помитися, в досить прохолодній воді. На першому поверсі є вай-фай та міні бар-їдальня. Немаловажливо, після тяжкого ходового дня ( а легким він не буває) – перевзутися. Так. Тут є величезний вибір crocs на різний розмір та колір.

 

   АКЛІМАТИЗАЦІЯ

  Цього вечора я почувала себе добре. Навіть апетит був, як не дивно. Бо всі попередні сходження вже на 3,5 тис.м я не мала бажання їсти. Але не в цей раз. Знаю, що акліматизація не накопичується. Можливо, організм, отримавши досвід, знає як акумулювати свої ресурси та в наступні виїзди почуває себе краще на висоті. Цього разу мені було досить комфортно. Окрім наступного ранку. Коли трохи нудило.

   МАРШРУТ

   По опису міжнародної французької системи (IFAS) складність маршруту була AD: assez difficile (досить складно). Сніг та лід під кутом 45–65 градусів, скелелазіння по UIAA ІІІ категорії складності, довгий маршрут, значна об’єктивна небезпека.

  Ранній підйом. Ранній вихід. Саме тут, прямуючи від притулку, по льодовику, у напрямку крутого схилу у мене в голові крутилися думки про “альпінізм – це…” 

 Технічно маршрут починається з льодовика, де більшість, в тому числі і ми, зв’язалися мотузками, для того, щоб його подолати. Далі доволі крутий підйом на хребет. Звідси відкривається вид на дві вершини західний Ліскамм 4479 м (по праву руку) та вершину Кастор 4228 м  (по ліву руку). Далі доволі довгий хребет по сніжнику на західну вершину Ліскамм. Тут почали вражати своєю тонкістю хребти з 45-55 градусами нахилу з обох сторін шириною в одну ступню. Саме цікаве починається на відрізку з західної на східну вершину Ліскамм. Це казковий сніжно-льодово-скельний кілометровий хребет. Такої ж ширини – в одну ступню, але ще й зі скелями. Це було захопливо. Доводилося десь підлазити вверх, десь трохи дюльферяти. Потім знову лезо-хребет – потім сніжник і ось вона – вершина.

 Більшість місцевих гідів проходять хребет і за східною вершиною спускаються в другу долину до  хижини Gnifetti Hut чи Rifugio città di Mantova. Ми ж після вершини – спускалися вниз до quintino sella refuge, де залишили весь свій бівуак. 

   Ранні підйом себе виправдовує. Хоча ми на вершині були десь біля часу дня – назад вже всі хребти та сніжники просто розсипалися під ногами. Саме так доволі простий маршрут стає досить таки небезпечним. І той льодовик, який був на світанку – став суцільною рікою під вечір.

   КАСТОР

   Друга ночівля на 3585 м.

   Зранку, зібравши всі свої речі, направилися на вершину Кастор, яка має висоту 4228 м.

   Вона технічно простіша, якщо йти зі сторони притулку. Спуск з вершини видався непростим – льодовик з великими тріщинами. Використали для дюльфера металевий прут (знайшли на місці), льодобури та мотузку. Хоча ми і так були нею зв’язанні. Далі крутий спуск по сніжнику. Бажаючих піднятися з цієї сторони також було немало. Саме на нашому дюльфері (а в них на підйомі) утворилась невелика черга. Тому що долали цей відрізок шляху (45 градусний льодовик) лише по двум “тропам”, які було видно.

   Сьогодні ми ще хотіли спробувати зайти на вершину Поллукс 4029 м. Імовірно, гори були названі по іменах близнюків Діоскурів в давньогрецькій міфології. Кастор відділений від Поллукса перевалом Passo di Verra висотою 3845 м. 

Діоску́ри (в переводі з грецького — сини Зевса) — імення нерозлучних братів-близнят Кастора й Полідевка (Поллукса), синів спартанського царя Тіндарея та його дружини Леди. У давньому епосі ім’я Діоскур не зустрічається. В «Одіссеї» Кастор і Полідевк називаються Тіндарідами. За пізнішими переказами, сином Тіндарея був лише Кастор, а батьком Полідевка вважали Зевса. Тому перший був смертним, а другий — безсмертним.

  І продовжити так званий “Траверс спагетті” – досить висотна прогулянка по чотирьох тисячниках, що знаходяться на кордоні Швейцарії та Італії. Взагалі, різновидів маршруту може бути рівно стільки, наскільки вистачить бажання, терпіння, здоров’я, часу і погоди, так як  чотирьох тисячників в цьому районі більше десяти. Найбільш відомі: Breithorn, Pollux, Castor, Liskamm, Monte Rosa, Nordend, Zumsteinspitze, Parrotspitze, Signalkuppe, Piramid Vincent. Якщо на карті накреслити маршрут обходу всіх цих гір, зі спусками в хижини, то вийде точно тарілка спагетті.

   Ось і ми прагнули потрапити ще на Поллукс, Рочіа Нера, центральний Брайтхорн, західний та східний Брайтхорн та їх близнюки. Загалом ще сім чотирьох тисячників. 

   Але середина дня була вже далеко, тому вирішили на ночівлю піднятися на BIvouac Rossi 3700 м . На серпень 2018 року там частина скельного схилу була відсутня (напевне обвалилась) і тепер дістатися до біувака можна, але зі своїм розпорядженням. На скільки я зрозуміла раніше там було щось на зразок ферати – залишились останки тросів та мотузок. 

   Саме там почала псуватися погода. Туман згустився і почав сипати сніго-дощ. Ось воно – літо. Все відбувалось по прогнозу. Прогноз погоди далі говорив, що погода буде лише псуватися. Відпочивши на цьому біуваку – вирішили спускатися вниз.

   Ми блукали по льодовику в тумані, орієнтувалися лише по gps. Здавалося що тріщини наступають з усіх сторін. Було досить моторошно.  Спочатку хотіли спуститися напряму до Ottorino Mezzalama Refuge 3004 м – gps малював прямий шлях. Але через туман – і майже відсутність видимості ми натрапили на обрив льодовика.. чи то просто була величезна тріщина – довелося повернути назад і спускатися іншим шляхом – через Rifugio Guide della Val d’Ayas 3394 м

   По дорозі зустріли в тумані таких самих як ми – які теж намагалися знайти дорогу. Хоча у нас, на відміну від них, був повністю весь бівуак і ми могли ночувати прямо тут, на льодовику. 

 Ось як часто буває в горах – після обіду кардинально змінюється погода. І ясність переходить у повну відсутність видимості.

 Ми добралися до притулків, насолодились і снігом і дощем і льодовиками. Шкода, що не можна було на фотографії поставити поряд на льодовику людину – для того щоб усвідомити його масштаб.

  Цього дня ми зустрічали безліч гірських жителів: козлів та мармотів. Йшли вздовж льодовикових потоків. Бачили як морени замінюють зелені пагорби та ліси.

   Тут я закінчу свою розповідь, хоча сама подорож ще мала продовження.

   Так ми зайшли і спустилися на Ліскамм за три дні, Перейшли через вершину Кастор та забралися на біувак на скелях, знайшли шлях в тумані по льодовикам та під дощем спустилися вниз… 

   Чи думав хтось із вас сходити маршрут “спагетті”? Які ще є “невідомі” альпи? Поділіться в комментарях.

0 0 голос
Рейтинг статті
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x