Цим спекотним літом згадуються прохолодні дні сходження на вершину Рисі зі сторони Словаччини. Це було незаплановане сходження. Але саме експромт, гарна погода та незнайома долина подарували нам незабутні враження. 

  Отож Рисі (Rysy) – гора в Високих Татрах, що має три вершини. Найвища з яких знаходиться на території Словаччини – 2503 м, північна вершина – найвища точка в Польщі – 2499 м, третя вершина – 2473 м, теж знаходиться в Словаччині. 

  Насправді ми приїхали в Skalnatá dolina, де планували робити зимові сходження – листопад місяць – по скельним альпіністським маршрутам. Погода внесла свої корективи – вночі сипав сніг, вдень текла вода по скелям, яза відразу замерзала – не було можливості надійного страхування на скелях. Але ж не повертатися додому. В пошуках більш пішохідних  маршрутів ми натрапили на Рисі – 2А категорії складності. 

  Зі скальнатої долини, на той момент ми жили в апартаментах в Stará Lesná, ми потягом доїхали до станції Štrbské Pleso. Потяг ходить за графіком. Приблизно один раз на годину. Знайти потрібний потяг ви зможите на сайті. Дуже зручна і розвинута залізнична дорога. Якщо будете подорожувати Словаччиною – рекомендую користатися саме залізницею. Квитки можна купувати в касі. Можна в автоматі – він дешевший, щоправда їсть лише залізні гроші. Куплений квиток діє протягом одного дня. 

  Зі Štrbské Pleso починається туристичний маршрут. Ще до Popradské lake зустрічали туристів, які прогулювалися засніженим лісом. А там вже починалося трохи складніше сходження.  

  Цей маршрут не ходять взимку – досить велика лавинна небезпека. Це ми дізналися і від рятівника, який теж робив там сходження-тренування-забіг на вершину. І ще через те, що всі містки, які створенні для долання потічків та річок були розібрані. Цей маршрут взимку небезпечний.

      Але гарна погода – сто відсоткова видимість нас рухали вперед.

  Після Žabie plesá – так називається каскад з чотирьох льодовикових озер. Доречі Žabie – переводиться, як жаб’яче. Назва походить від скелі, яка утворює острів на озері Veľkém Žabím plese Mengusovském і нагадує жабу за формою Там можна зустріти багато тварин, особливо гірський козлів, і навіть не однієї породи. В Словакії всі гори – це заповідник. А це 341 кв.км. Там не можна жити в наметах, не можна палити багаття, чи ходити поза маршрутами. Здавалося б, з однієї сторони, так багато обмежень, які спричиняють дискомфорт туристам та альпіністам. Але з іншої сторони – відсутність сміття на наявність біорізноманіття.

   Отже після Žabie plesá починаються скельні участки. На момент, коли ми робили сходження там були частково віа феррата (італ. via ferrata, «залізна дорога») – це захищений маршрут для скелелазіння, основою сучасної віа феррата є сталевий трос, натягнутий вздовж маршруту, який періодично прикріплений до скелі. Хоча вона була в кризі, так як поряд – лилася вода – утворюючи гарний льодопад. Десь виглядали станції, та били сплутані мотузки. При підйомі вверх, ми намагалися страхуватися за частини віа феррати, які ми бачили. Ми були зв’язані мотузкою в кішках та з льодорубом, так як ухил ставав деделі більшим.

   На висоті  2250м знаходиться Chata pod Rysmi. Взимку вона не працює. Але тут ми і зрозуміли чому маршрут закритий в цей період року. Хата знаходиться в льодовиковому цирку. Схили цирку мають нахил – 30-50 градусів і на той момент було біля 50 см снігу. Такий схил лавинонебезпечний.

   На годиннику було близког 12 дня. Ми заклали годину на підйом до вершини, а далі вниз.

   Коли піднімаєшся на вершину Рисі ти, по суті, не бачиш куди йдеш – її не видно. Зате погляд притягує інша вершина – Vysoka (2574м). Куди мені хочеться повернутися, щоправда вже зі сторони Польщі. І піднятися по скельним стінам цієї неймовірно красивої вершини.

  Опинившись на вершині Рисі (2503м) – побачили пейзажі і Польші і Словаччини, при цьому не заплановано побували на найвищій точці Польщі.

  Дорога вниз зайняла менше часу чим вгору. Хоча при спуску один раз дюльферяли на мотузці. Головне було добратися до лісу – а там широка дорога – можна і по темноті йти.

  Спустилися ми іншим маршрутом – легких шляхів не шукаємо – і опинилися в Popradské Pleso. Де успішно завершили наше сходження.  Яке зайняло у нас 9 годин від станції до станції. Пройшли ми приблизно 19 км. Набрали і скинули висоту 1200м.

0 0 голос
Рейтинг статті
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x