Осмолода – вершина Висока, Ігровець, Велика та Мала Сивуля, урочище Пекло, хребет Тавпиширка, перевал Легіонів, Пантир, вершина Дурня, Гропа, Велика Братківська – Бистриця.

   Багато хто розповідав про соло трекінг в горах. Відгуки були різні. Одні казали, що довгий період ходити самому нудно. Інші розказували про собак-пастухів та дивних людей, яких зустрічали на маршруті. Однозначно варто було спробувати.  Єдине, що мене лякало це самітня ночівля в наметі в горах. До всього іншого я відносилась досить спокійно. 

   ЛОГІСТИКА

   Перше, з чим зіштовхнулася – це шлях добирання в точку старту. Стартувати хотіла з села Осмолода (Рожнятівський район, Івано-Франківська область). В Івано-франківськ дісталася потягом з Києва. Далі – автобус до міста Калуш. Автобус не заїжджав на автовокзал, тому мене висадили десь на зупинці посеред міста. Йшов дощ.  За допомогою gps дісталась на вокзал. Там о 10:05 мав відправлятися автобус до Осмолоди. В касі назвали ціну в 70 грн. Гроші не стали брати та не видавали квиток. Сказали: “Заплатиш водієві”. Автобус (а точніше за розміром – маршрутне таксі) трохи запізнився. Його зовнішній вигляд не вселяв довіру. Іноді пам’ять з нами грає злі жарти, але виглядав він як з апокаліпсис фільму. Такий колорит іноді вартий того, щоб ним скористатися. Відрізок Калуш – Осмолода 50 км.  Дивувалась, чому, для подолання цього шляху за розкладом – 2 години, потім зрозуміла – дороги. 

   Насправді ми проїжджали села, жителі яких просто нападали на цей транспорт як у нас в Києві на маршрутне таксі в час пік. Я розумію що це їх єдине транспортне сполучення з сусіднім селом.  В Осмолоду ми прибули близько 12. 

   МАРШРУТ

   Маршрут обходив горами село Бистриця. Основна ідея – мати змогу спуститися в Бистрицю в будь-який день. Старт з Осмолоди. Далі вершина Висока (1804 м), Ігровець (1804 м). Потім на підйомі на вершину Боревка (1694 м) була моя перша ночівля. Далі вершина  Лопушна (1722 м), Велика (1836 м) та Мала Сивуля (1815 м). Полонина Рущина, урочище пекло, Тавпиширка. Друга ночівля – на перевалі Легіонів. Далі я пішла на вершину Пантир (1225 м), Дурня (1705 м), Гропа (1759 м) Братківська велика (1788 м) на півшляху до Малої Братківської (1703 м) я почала спускатися по тропі вниз. І вже ночувала біля селища Климпуши. Наступного дня спустилася до Бистриці, звідки їхала до Івана-Франківська.

     ПОГОДА

    Перші числа вересня. Будні дні. Як раз вдалося продовжити свою відпустку з Високих Татр. Погода була досить теплою. Але коли зранку приїхала в Осмолоду – гори були окутані туманом. Видно, що вночі йшли дощі. Всі вулиці були в багнюці. Нне страшно, адже я знала, що на мене чекають кам’янисті горганськи схили. Чим вище я піднімалася тим густішим ставав туман. Поки ти йдеш в лісі – ще цікаво, але як тільки ти піднімаєшся в жереб чи на хребет – стає нудно. Ти йдеш в білому полоні. Вітер перемітає туман з одного місця на інше, але загалом картина не змінюється. 

  Туман – зволожує все навколо, тому йти було дуже ковзько. А  коли я вийшла на гребінь –  зменшила швидкість пересування. Валуни ставали дедалі більшими. Було небезпечно. Загалом це звучить трохи смішно. Але думка у мене промайнула: якщо я впаду та не зможу пересуватися – пригода легко стане спробую вижити в горах. 

 ЗВ’ЯЗОК

   Отож то. Хоть  близькі люди знали мій приблизний маршрут, але зв’язку в горах майже немає. Можливо мій оператор мене не сильно балує (lifecell), хоча іноді пробивався на вершинах.

   ЛЮДИ

   Ще до вершини Висока, я зайшла до джерела біля будиночка, де, як я надіялась нікого не буде. Зась. Був там місцевий письменник, який збирав гриби та писав книгу жанром фантастика. Він мене пригостив чаєм, багато нецензурно виражався, і мені кортіло пошвидше покинути це місце. Через пару годин зустріла трьох туристів. Вони без рюкзаків вийшли прогулятися на вершину. Але сказали, що не дійшли – було мокро, туман, холодно. Вже на хребті зустріла хлопця, такого як я – який виринув з туману зі штативом та фотоаппаратом, запитав про будиночок, та знову зник в тумані в протилежному напрямку.

   Після спуску з Ігровця – на галявині бачила три намети. Нікого поряд не було. Хоча відчуття таке – наче людно. Почала підйом на Лопушну. По дорозі набрала води в джерелі та зупинилась на останній стоянці до хребта. 

   ЗВІРІ

   Самотня ночівля?

   Ну ось і настав той самий момент. Коли ти один. Далеко від цивілізації. Кругом ліс, який живе своїм життям, та гори. Ясна річ що було трохи моторошно. Ще ці краплі, які постійно сповзали з листя дерев та падали на намет. Зупинилась я завидна. День був важким, тому після вечері я лягла спати. Сон накрив мене в одну мить. Проснулась вночі. Ліс змінив звукову гамму. Вітер, краплі та віддалене похрускування земного покриття повідомляли про те, що я не одна. Швидко заспокоївши свою уяву я знову міцно заснула. 

   Вранці туман все ще сильно тримав в обіймах ліс. Їсти майже не хотілось. Навіть чай не пила. Зібрала намет. Запакувалася і продовжила підйом. Через пару годин стало зовсім сумно. Навколо жереб, під ногами каміння, попереду біле полотно туману. Увімкнула музику в навушниках. Не надовго. Вона почала дратувати. Вимкнула. На спуску з Малої Сивулі зустріла птахів родом тетерева. Далі спуск на полонину Рущина. Тут – так багато гарних  місць для стоянок. Колоди-лавиці, прим’ята трава, де стояв намет. Кострові з чорним вугіллям. Неначе щойно звідси зібрали табір  і пішли люди. Дуже дивне відчуття та енергетика місця. Де, здавалося, мали лунати людські голоси – тиша. І лише іноді кричали ворони, що кружляли в небі. Саме тут бере початок ріка Бистриця-Солотвинська. Йду до урочища Пекло. Нічого не видно. Туман. Багнюка під ногами. Бачу сліди. Вони схожі на слід від лапи великої собаки…

   Через декілька годин зустрічаю грибників – сімейну пару. Дивуються, що я йду сама. Спілкуються. Зустріла пастуха. Він мені читав вірші про політиків. Запропонував переночувати в колиби на полонині – де мала бути його дружина. Але я остерігалася не лише звірів а й людей.

    ЛІС

   Перед заходом сонця я була на полонині перед хребтом Тавпиширка. Вперше туман розвіявся та відкрив мені горизонти.

   Хребет Тавпиширка – не дуже балував мене краєвидами – високий жереб з обох сторін. Я шла по маркованному маршруту, який звертав з хребта кудись в жереб. Продиралась я крізь нього десь з пів години. Вилізла в височенні смереки – видихнула. Спускалася вниз. Ліс ставав все вищим. Сонця ставало все менше. Знову почав стелитися туман. Смеркалося. В лісі було багато повалених дерев. Було таке відчуття, наче за мною хтось спостерігає. Я почала швидше йти. Відчуття лише підсилювалось. Дивлюсь на карту. До перевалу Легіонів – 3 км. Так швидко я ніколи не долала таку відстань з рюкзаком за плечима.

   ПЕРЕВАЛ ЛЕГІОНІВ

   Якраз встигла на захід сонця. Вибігла на середину поляни. Побачила стовпчик зі знаками що до селища спускатися 2 години – стало легше. Поставила намет. В голові були думки – завтра вниз. Почався дощ. Довелося знову вечеряти в наметі. Лягла спати рано. Посеред ночі мене розбудив своїм криком якийсь птах, що, здавалося, кричить зовсім поряд. Більше ніяких звуків не було адже ліс відносно далеко. Дощ закінчився і вітер стих. Я так і заснула під звуки цього птаха.

  ПАНТИР

Прокинулась вранці від шуму мотору автомобіля. Подивилась через віконечко намету – грибники. Люди. Зробила навіть фото. Ранок покаже, що вечір не скаже – вирішила продовжити маршрут.  Попереду чекав Пантир.

  Етимологія слова «Пантир» ймовірно походить від слова «panzer» завдяки бетонному бункеру, який збудований австрійськими військами для оборони вершини від російських військ під час Першої Світової Війни.

  Ще більш “дикий” ліс чим Тавпиширка. Дуже багато болота. Обхідних стежинок. Часто зустрічала сліди підків. Переміщатися таким лісом було дуже незручно. Доводилося постійно ухилятись від гілок та відчипляти їх від себе.

   СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ

   Цей день був надзвичайно сонячний. Після пантир – я постійно підіймалась поки не вийшла на хребет. Краєвиди вражали. Нарешті ясна погода. 

  В цю ніч довго не могла заснути. Напевно виспалась в попередні. А коли заснула – мене розбудив вибух. Не знаю що це було. 

   Наступного дня я хотіла швидко добратися до Бистриці, щоб встигнути на автобус до Надвірної, а там пересісти на автобус до Івана-Франківська. У мене був приблизний розклад автобусів, але він не співпав з реальністю. Вже йдучи по Бистриці я зустріла поодиноких трьох туристів. Вони, напевне і приїхали на автобусі, на який я не встигла. Але, як тільки я дійшла до зупинки (хоча це просто лавиця між двома магазинами), переодяглась, запакувала всі, вже не потрібні, речі – під’їхав автомобіль на “євро бляхах” (тоді якраз самий розгав був), де сиділо двоє молодих хлопців. Спочатку вони запитали мене за гриби. Але було очевидно що я їх не маю, а потім запропонували мене відвезти до Франківська, на що я погодилась.

  В дорозі, розмовляючи з ними, виявилось, що один з них працює в ресторанному бізнесі, він справді приїхав за грибами. Бо поки гриби доїжджають в Франківськ ціна їх зростає вдвічі. Вони відмовилися брати гроші за проїзд. Але я  їх пригостила кавою. Так у мене з’явилося пів дня для того щоб вперше прогулятися вулицями Івано-Франківська. І знаєте що? Це дуже гарне місто. Я навіть в музей потрапила.

   За три дні та дві години я подолала близько 75 км.

   Хто полюбляє одиночні прогулянки горами, для чого це робите? Що ви отримуєте знаходячись один на один з природою? Поділіться в коментарях. 

5 1 голос
Рейтинг статті
4
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x